Добровеличківський район
Кіровоградської області


Історична довідка


Добровеличківський район Кіровоградської області розташований за 105 кілометрів на захід від обласного центру. Площа району дорівнює 1,3 тис. кв. м.
Міській, селищній і 21 сільським радам підпорядковані 63 населених пункти. До найбільших населених пунктів відносяться селище міського типу Добровеличківка, місто Помічна, села: Тишківка, Піщаний Брід, Липняжка. Місто Помічна є значною вузловою залізничною станцією Одеської залізниці.
Дата утворення району – 3 березня 1923 року. Шляхами сполучення служать шосейні дороги “Київ – Одеса – Миколаїв – Кіровоград”, “Полтава – Кишинів”, залізниця з розгалуженою сіткою сполучення. Населені пункти району зв’язані між собою досить густою мережею шосейних і грунтових доріг місцевого значення.
Територія району відноситься до степової зони з перевагою чорноземів на культивованих землях.
Рельєфна поверхня території являє собою хвилясту рівнину висотою 150-200 метрів над рівнем моря пересіченою річними долинами, балками, ярами.
Гідрографічна структура району відноситься до басейну річки Синюхи, що впадає в Південний Буг, є долинами річок Чорний Ташлик, Сухий Ташлик, Добра, Помічна, Кагарлик, а також штучних водоймищ загальною площею 805 гектарів. Ліси та лісові насадження займають 4,5 відсотка площі району, зустрічаються лісові масиви: Тишківський, Новолутківський, Круглий тощо. Основні породи дерев: дуб, граб, липа, ясен.
Середньорічна кількість опадів становить 463 міліметри.
Середньорічна температура повітря – 8,7 градусів Цельсія.
Переважаючі вітри – північно-східного, східного і північно-західного напрямів.
До Кадастру родовищ та проявів корисних копалин (станом на 01.01.1998 року) відносяться глина, пісок, жорства, суглинок, мінеральні фарби, велика кількість будівельного каменю. Є також поклади гнейсів та магматиків, існують 22 відкритих родовища загальною площею 49,3 гектара. Галузі використання – потреби господарств району та за його межами.
Населення 43,1 тис. чоловік. До національного складу району відносяться українці – 91%, росіяни – 5,5%, білоруси – 1,2%, молдовани - 1,6%, болгари – 0,1%, інші нації – 0,6%.
Заселення території району почалося в добу неоліту. Тут виявлено пам’ятки, серед яких залишки поселень Трипільської культури (ІУ-ІІІ тисячоліття до н.е.). Поблизу сіл Федорівки та Михайлівки в урочищах “Макітра”, “Куца” виявлено залишки великого поселення цього часу. Територія району, зокрема, її північно-західна частина входила до складу земель, на яких за доби бронзи (кінець ІІІ початок І тисячоліття до н.е.) почало формуватися основне ядро протослов’янських племен. Поблизу сіл Показове і Федорівка досліджено біля 10 курганів-могильників. Мешканцями тут, як вважають дослідники, були прапредки східних слов’ян.


У УІІ столітті до н.е. у ці степи зі сходу прийшли кочові племена скіфів. Поблизу села Трояни знайдено скарб римських монет ІІ століття н.е.
Поступовий розвиток Київської Русі в ХІІ столітті був перерваний татаро-монгольським нашестям. Поглиблювались феодальні розмежування, які використовували литовські князівства для загарбання південно-західної Русі. Посилилась боротьба з Золотою Ордою за Наддніпрянщину і Побужжя. Влітку 1362 оку війська литовського князя Ольгерда розгромили татаро-монгольське військо. Як вважають історики, ця битва відбулася на лівому березі Синюхи між сучасними селами Добрянка і Тишківка. Мешканці цих сіл і дотепер цю місцевість називають “Татаркою”.
Могутньою опорою цього краю стала Запорізька Січ. Так, уже наприкінці ХУІ на початку ХУІІ століття кордони козацьких земель досягли берегів Чорного Ташлика і Синюхи. Козацькі загони Калницького полковника І.Д. Сірка, базуючись неподалік сучасних кордонів району, підтримавши народне повстання 1664-1665 років, забезпечили оборону цієї території від нападу об’єднаних території від нападу об’єднаних польсько-татарських військ, чим було створено умови для швидкого заселення Посинюшшя, в тому числі території району, вихідцями з північних та східних областей сучасної України.
З 1764 року всі поселення цієї території включено до складу Єлисаветської провінції Новоросійської губернії. 1775 року царський уряд наділив ці землі казенним селам роздав офіцерам, російським поміщикам, княжим сім’ям. Це викликало серед місцевих вільних поселенців великі невдоволення.
На початку ХІХ століття на території сучасного району було 14 населених пунктів, які увійшли до складу Ольвіопільського повіту (до 1795 року Новомиргородський).
1795 року утворено Ревуцьку волость (назва походить від містечка Ревуцьке (сучасна Добровеличківка).
У 1840 році Ревуцьке, як центр волості, стає містечком. На 1859 рік тут було 158 дворів і 1344 жителів.
До 1880 року на всю волость був єдиний медичний пункт, того року його перетворено на земську лікарню (20 ліжок). У червні 1880 року тут відбувся медичний з’їзд, в якому брали участь представники медичних установ південної та центральної України.
1883 року офіційною назвою містечка Ревуцьке стає Добровеличківка.
1910 року волості відкрито земську жіночу семінарію, в чотирьох класах з чотирма відділеннями тут навчалися 145 семінаристок.
На кінець ХІХ століття майже вся земля у волості стає власністю поміщиків.
На початку лютого 1918 року в Добровеличківській волості встановлено радянську владу і обрано волосний комітет (голова М.Титаревич), а вже в березні цього року волость окупували австро-німецькі війська. У листопаді 1918 року їх вигнано. 13 квітня 1919 року у Добровеличківці створено перший волосний партійний осередок. У серпні 1919 року волость захопили денікінці, 1 лютого 1920 року під натиском Червоної Армії ці війська залишили волость.



За час окупації австро-німецькі інтервенти заарештували 18 жителів партизан. Серед них П.Поляруша, Л.Стрельченко, Ю.Донця, О.Шепелевського та інших. Усіх їх прилюдно стратили.
На території волості неодноразово перебував зі своїми загонами Н.І.Махно. Звідси вийшли його одні з перших декретів і програмних документів. Селянам тут подобалось складена ним програма повоєнного устрою України.
1921-1922 роки створюються перші колективні господарства у Добровеличківці – “Поступ”, “Слава”, у с. Піщаний Брід – “Червона Зірка”, “Віхи Леніна”, у селі Липняжці – “Селянська допомога”, “Хлібороб”, які об’єднали тут біля 40 % селянських господарств.
3 березня 1923 року утворено Добровеличківський район з адміністративним центром селище Добровеличківка, Первомайського округу Одеської області.
До весни 1931 року завершено будівництво машино-тракторної станції – Помічнянської, Піщанобрідської, Добровеличківської, Липнязької, а на початку 1934 року Тишківської, які мали на той час по 50 і більше тракторів, швидко поповнювались комбайнами, автомобілями, іншою сільськогосподарською технікою.
У грудні 1932 – червні 1933 років тотальний голод охопив всю територію району. Становище склалось катастрофічне. Посівна 1932 року затягнулася до червня (безперервно йшли дощі), недосів складав по району 60 % посівних площ. Пари заросли бур’янами, через погодні умови просапні культури не оброблялися, частина посівів загинула, а те, що, якось дозріло – майже половину залишилось не зібраним.
Голодуючим селянам держава не допомагала, навпаки – забрала все до зернини. Наслідки цього були жахливі. Вимирали люди сім’ями і хуторами. Так лише в Добровеличківці загинуло понад 400 чоловік, третина померлих – діти. В списках померлих, що їх зібрали місцеві краєзнавці, в графі “Де поховано?” значиться й таке: “Похований у погребі”, “Похована на городі”, “Похована під піччю”, а то й хоронити було нікому – “з’їли здичавілі тварини”.
Розкуркуленню і репресіям було піддано біля 5 % селянських дворів. Лише на території колгоспу ім. Шевченка (с. Піщаний Брід) жертвами репресій 30-40 років стали – С.І. Кубаєв, Г.Я. Кузьменко, І.Ф. Петров, Х.Д. Кобець, П.Ф. Протас, Р.П. Громко, Д.К. Москаленко та інші.
Період 1933-1939 років в історії району позначено реконструкцією сільськогосподарського виробництва, організаційно – господарським зміцненням колгоспів, машино-тракторних станцій, підвищенням добробуту і культурного рівня населення.
З 10 січня 1939 року Добровеличківський район входить до складу новоутвореної Кіровоградської області.
У перші дні війни 12740 жителів району було мобілізовано на фронт. В м.Помічна, с. Піщаний Брід створено підпільні групи, сформовано партизанський загін імені Ворошилова (командир Ю.А.Фрединський). Населення, що залишилося, будувало укріплення уздовж річки Синюхи. Відбувалась евакуація техніки, банків, вихованців дитячого будинку у східні райони.
У другій половині липня 1941 року під тиском переважаючих сил ворога війська Південно – Західного фронту відступили на територію сусідніх і Добровеличківського районів. 2 серпня 1941 року тут були оточені війська 6-ї і 12 – ї Армії, в тому числі 18 номерів дивізій (командуючі Арміями І.М. Музиченко, П.Г.Понеделін). Це було одне з перших і найтрагічніше побоїще на початку війни, яке розгорнулося на берегах Синюхи. Бойовище продовжувалось не багато, не мало – п’ять тижнів без єдиної перерви. За свідченнями учасників цих подій і очевидців вода в Синюсі “была багряной от солдатской крови… Воды реки стали седыми от пепелища… Здесь при неслыханной в истории войн попытке выхода из окружения штыками легли тысячи и тысячи неписаных героев…”
4 серпня 1941 року німецькі війська окупували всю територію району.
З перших днів загарбники почали впроваджувати “новий порядок”. В селах Тишківка, Липняжка, селищі Добровеличківці були створені 5 таборів для військовополонених, в яких винищувалися тисячі людей. Лише в братській могилі с. Тишківки захоронено біля тисячі бійців і командирів.
За роки окупації на території району німецькі палачі повісили, розстріляли, заморили голодом 436 мирних громадян (за іншими джерелами – 548) і більше 2-х тисяч військовополонених. В с. Мар’ївка в січні-лютому 1942 року розстріляно 167 жінок, стариків, дітей. В с.Андріївці повішено 28, розстріляно 70 громадян (з розрахунку кожного третього жителя села). В с. Міжколодяжне – 67 чоловік. на каторжні роботи до Німеччини насильно були вивезені 915 чоловік молоді.
Незважаючи на фашистський терор і пов’язані з ним непоправні втрати, уже з перших днів окупації розгорнули свою діяльність підпільні групи міста Помічна (командири О.Коваленко, В.Вовченко). розпочали збройну боротьбу в районі та за його межами партизанські загони (командири Ю.Фрейдинський, Л.Беренштейн).
Всього на території сучасного Добровеличківського району в роки Великої Вітчизняної війни вели відкриту боротьбу проти фашистських загарбників 280 партизан, 236 підпільників і біля 300 учасників інших форм боротьби з фашизмом.
19 березня 1944 року останнім населеним пунктом від фашистських загарбників було звільнено село Перчунове Добровеличківського району.
У братських могилах захоронено понад 1400 бійців і командирів – синів 17 національностей, що брали участь у боях і загинули на території району в 1941-1944 роках.
Серед них воїни 5-ї гвардійської, 6-ї і 12-ї армій, і зокрема: 13, 14, 25, 36, 50, 53, 84, 95 стрілецьких дивізій, 9 повітрянодесантної і 47-ї танкової дивізії, 23-го прикордонного загону, а також курсанти Одеського піхотного училища.
На війні загинули і пропали без вісті 5178 жителів району.
Серед тих, що залишились живими, 1008 – важкопоранені.
6286 чоловік нагороджені орденами і медалями, серед них 6 чоловік удостоєні звання героїв Радянського Союзу.
В роки війни безпосередньо на фронтах брали участь 85 жінок, 23 з них загинули на полі бою.
Відбудова зруйнованої війною економіки району створила основу для подальшого розвитку його економічної і соціально-культурної інфраструктури і введення в дію нових потужностей.
В історії району даний період, зокрема, характеризується підвищенням рентабельності і продуктивності сільськогосподарського виробництва, впровадженням науково-передових методів праці і введенням нових на той час технологій.
Побудовано Помічнянський завод залізобетонних конструкцій, приміщення редакції і типографії, держбанку, залізничний пасажирський вокзал, лікарняний комплекс на 200 ліжок, центральну поліклініку, 2 житлові комплекси площею понад 2 тис. кв. метрів, 2 цегельні заводи, комбікормовий завод, 2 кінотеатри, 14 типових шкільних приміщень, 13 будинків культури і бібліотек, відкрито 2 музичні школи, споруджено 2 стадіони і спортивну школу, 29 магазинів і районний торгівельний комплекс.
Збудовано і введено в дію залізничний профіль “Помічна-Долинська”, доріг з твердим покриттям – 160 км, 4 мости, 5 водомереж, центральний автовокзал, станцію технічного обслуговування автомобілів, автозаправочну станцію, 2 міжколгоспні пересувні механізовані колони, автопідприємство на 140 одиниць, міжрайонну майстерню по ремонту тракторних агрегатів, 11 побутових майстерень, комплекс міжколгоспшляхбуду. За найновішою на той час технологією введено в дію типовий районний вузол зв’язку на 4 тис. абонентів телефонного та 9,7 тис. радіозв’язку (мережа ліній зв’язку)
В депо здійснено повну реконструкцію, запущено в дію 5 автоматичних потокових ліній. Завершено механізацію основних трудомістких процесів по ремонту локомотивів і вагонів. 1968 року обладнано блокову маршрутно-релейну централізацію 108 стрілок та сигналів. Дистанція зв’язку та сигналізації по технічному оснащенню стала однією з кращих на Одесько-Кишинівській залізниці.
У 1986 році завершено будівництво одного з найпотужніших на Кіровоградщині Липнязького цукрового заводу потужністю 608 тис.тонн цукрового буряка за сезон та цукру – 81 тис.тонн.
7.06.1957 року колишні Тишківський, а 12.11.1959 року – Піщанобрідський район включено до складу Добровеличківського району. 14.05.1957 року м. Помічну віднесено до категорії міст. Того ж 1957 року районний центр Добровеличківку віднесено до категорії селищ міського типу.

 

Докладніше...
8-11-2011, 19:40 Категорія: Добровеличківський район / Історична довідка Переглядів: 620


Меню


Вхід


Логін  
Пароль  


Корисні посилання

Офіційне інтернет-представництво Президента України


Верховна Рада України


Законодавство України


Кабінет Міністрів України


Кіровоградська ОДА


Кіровоградська обласна рада


Добровеличківська райдержадміністрація


ПФУ


Укрінформ