Новини : Не старіють душею ветерани!

Не старіють душею ветерани!

 

В місті Помічна  20 вересня 2017 року відбулась знакова подія. Свій 100 - річний ювілей відзначав учасник бойових дій Другої Світової війни, капітан І рангу в запасі Фруль Борис Петрович. 

 

Фруль Борис Петрович – це особистість, про яку без перебільшення можна сказати  - людина – легенда.

 

Народився 20 вересня 1917 року в місті Помічній. Батько Бориса працював фельдшером у помічнянській поліклініці, а мати була домогосподаркою. Крім наймолодшого Бориса в родині було ще четверо дітей: Ніна, Вова, Тамара та Ліля. Середню освіту Борис одержав у першій школі міста Помічної (тоді залізнична школа №19).

 

Разом із друзями Борис мріяв стати захисником Вітчизни. Вони ходили до гуртків: «Ворошиловський стрілок» та «Гурток планеристів» (тепер Будинок Культури), де хлопці літали на планері й набували воєнної підготовки. Так у 18 років Борис почав мріяти стати льотчиком.

 

В 1937 році Борис Петрович закінчив 10 класів. Після закінчення школи поїхав у Москву вступати до Московського Авіаційного Інституту ім. Серго Орджонікідзе. Склав іспити, але не пройшов по конкурсу через недостатність прохідних балів. І ось отут на допомогу прийшов Московський комітет комсомолу, що направив його у Військово-морське училище. Так Борис Петрович став моряком, а не льотчиком.

 

У березні 1941 року, після чотирирічного навчання, Борис Петрович закінчив друге Військово-морське училище в місті Севастополі. Згодом був направлений проходити військово-морську службу на Балтійський флот і був призначений командиром торпедного катера. У цій посаді його застала війна.

22 червня 1941 року почалися бої в Балтійському морі...


Уже 21 червня 1941 року, у суботу, о дев'ятій годині ранку, Борис Петрович заступив помічником оперативного чергового з'єднання торпедних катерів. А в ніч на неділю, о 3 год. 30 хв., німецькі літаки бомбили наші кораблі на морі та бази на суші (Лібава, Таллінн, Кронштадт).


Цілий день Борис Петрович провів у морі на бойовій позиції.


Так він всю війну провоював на Балтиці до 9 травня 1945 року. Навіть у цей значний для нас день німці ще вели бойові дії.

 

За час війни на Балтійському флоті Борис Петрович разом з екіпажем свого катера потопили два німецьких кораблі. Він брав участь у восьми десантних операціях по висадженню наших військ на узбережжя супротивника. Брав участь в узятті міста Кенігсберга (Калінінградської обл.), військово-морської бази німців Пілау (Балтійськ), звільненні Естонії та її столиці Таллінна від німців, а також у звільненні островів Езелъ і Даго.

 

Нелегким був шлях від Таллінна до Кронштадта, який Борис Петрович пройшов, яккомандир. Одним із самих складних боїв був бій за звільнення Ленінграда...

 

Спочатку Гітлер вирішив взяти місто штурмом, але після поразки наказав зробити блокаду міста.

 

У цей час їм на кораблі видавали 400 гр. хліба й приварок, а ленінградським робітником усього 400 гр. хліба. Щоб зігріти людей і кораблі моряки розбирали дерев'яні будинки. Але й у цих нестерпних умовах війська, що обороняли Ленінград, і ленінградські робітники вистояли дев’ятсотденну блокаду, прорвали й розгромили німців під стінами міста.

 

У цей період Борису Петровичу довелося бути на західному радянсько-німецькому фронті, на о. Лавансаарі (Потужний), де була створена морська база і де моряки Балтики, в атаках і боях на морі, не пропустили жодного ворожого корабля до стін Кронштадту.

 

За свої заслуги Борис Петрович був нагороджений 3-ма орденами Червоного прапора, орденом Ушакова II ступеня, орденом Вітчизняної війни II ступеня, 3-ма орденами Червоної зірки.

 

Український уряд нагородив його орденом Богдана Хмельницького III ступеня та орденом Вітчизняної війни II ступеня.

 

Таким чином, Борис Петрович нагороджений десятьма орденами й двадцятьма шістьома медалями (за матеріалами сайту Помічнянської ЗОШ І-ІІІ ст..№3).

 

Минуле Борис Петрович згадує зі сльозами на очах. Він дякує долі за те, що залишився живий. Борис Петрович має прекрасну родину. Його дружина – Тамара Никифорівна теж пройшла нелегкий шлях через полум'я війни. Вона всю війну пропрацювала на військовому заводі, де випускалася зброя. В 1946 році Тамара Никифорівна приїхала в гості до своєї сестри в Ригу, і там вона зустріла Бориса Петровича. Уже в 1947 році вони одружилися. В 1958 році Борис Петрович демобілізувався з армії й приїхав додому. Деякий час він відновлював своє здоров'я, а потім пішов працювати механіком в СУ-4.

 

Згодом працював військовим керівником у школі №3 міста Помічної.


Разом з дружиною виховали трьох чудових синів, якими Борис Петрович дуже пишається. Хлопці пішли по стопах батька й відучилися в Одеському Морехідному інституті. Анатолій та Сергій стали капітанами далекого плавання й проживають у Ризі. Андрій - інженер-механік на кораблях далекого плавання (Миколаїв). А ще Борис Петрович і Тамара Никифорівна мають прекрасного онука Олега, що теж продовжив справу своїх батьків і став капітаном далекого плавання, інспектором пароплавства з питань безпеки плавання в морях та океанах.

 

Не старіють душею ветерани!

 

З поважним ювілеєм Фруля Бориса Петровича привітали голова Добровеличківської районної ради Людмила Корнієнко, заступник Помічнянського міського голови Ніна Семашко, голова Ради районної Організації ветеранів України Ольга Мартинюк, голова Помічнянської міської ветеранської організації Іван Гуща та ін..

 

Не старіють душею ветерани!

 

Вітаючи шанованого ювіляра Людмила Корнієнко висловила сердечну вдячність за проявленний героїзм та силу духу в роки війни, за активну життєву позицію, побажала  міцного здоров’я, миру та прекрасних років життя, пошани від людей, і в родинному затишку відсвяткувати ще  не один День народження.

 

 
21-09-2017, 08:49 Переглядів: 88 Категорія: Новини
Повернутися
Поділитися :

Меню


Вхід


Логін  
Пароль  


Корисні посилання

Офіційне інтернет-представництво Президента України


Верховна Рада України


Законодавство України


Кабінет Міністрів України


Кіровоградська ОДА


Кіровоградська обласна рада


Добровеличківська райдержадміністрація


ПФУ


Укрінформ